“Черный квадрат”

230

Супрематизм. “Черный квадрат”  Казимира Малевича.  Безпредметність. Кожен може тлумачити, як йому заманеться. Шу́ньята, тотальне “ніщо”. Стан чистого потенціалу, пустота. Дезорієнтуючий проміжок, де немає напрямку…Звідки все бере початок або куди рухається.

        Найцікавіше, що С. Кубрик у “Космічній одіссеї 2001”, зобразив ВИЩУ РЕАЛЬНІСТЬ  у формі чорного прямокутного обеліска – безпредметного та всепоглинаючого. Можливо  – це неспроможність окреслити Вище буття, наша обмеженість сприйняття абсолютного?? Чи просто фарс, претензія на оригінальність?

Advertisements

Тарковський або паралельна реальність

59237_600              Продовжую читати “Мартиролог” А. Тарковського. Що ж тут скажеш – тонка, творча натура, якій “режим не давав працювати”, хоча він досить добре зберіг свою творчість. Тарковський  писав, що заздрить людям, які вільно, без тиску можуть виконувати свою роботу.

Я часто думаю, що справжнє мистецтво має бути вільним від політичних, ідеологічних, релігійних упереджень, інакше воно втрачає свій феномен, позбавляється самобутності, стає “слугою” режиму. Хіба що поет сам, ДОБРОВІЛЬНО висвітлює та втілює свої політичні, релігійні та інші погляди на життя та світ у власній творчості. Якщо ж на роботу  митця здійснюють тиск, то його  мистецтво  буде в сутності другосортним, маргінальним, що правда не в тому режимі,який змушує його “творити”:))))

А. Тарковський – цікавий феномен в радянському кінематографі. Коли дивишся його фільми, то бачиш якусь іншу, паралельну  “совєцку” реальність, позбавлену Леніна, партії, пролетаріату та запаху комунізму. Його фільми більше зосереджені на зображенні внутрішнього світу людини, її переживань, емоцій, почуттів. В цих картинах по-новому розкриваються літературні персонажі бр. Стругацьких, С. Лема, іконописця А. Рубльова. Здебільшого фільми створені під враженнями від прочитаного. Фільми, як певна рефлексія над літературою. В цьому всьому я бачу величезну силу інтерпретації, як способу творення. Тарковський звертається до відомих сюжетів, вибирає з них важливе, актуальне на його думку і втілює це в нових, цікавих образах. Написати хорошу книгу – важко. Потрібно слова скомпонувати таким чином, щоб у читача сформувався стійкий образ, який викликав би сильні  емоційні переживання. Досягнути цього складно. Зачасту образи  не чіткі, розмиті, хаотичні.  В  кінематографі ще складніше, потрібно словам надати наочності. І якщо бачення автора цікаве, глибоке, тоді від фільму можна отримати подвійне задоволення. Образи в кіно нам подаються сталі, речі ми бачимо так, ніби з позиції творця. Режисер сам звертає нашу увагу на головному, чи другорядному, на тих деталях, які важливі для розкриття ідеї.  Сюжети, які розкриває  Тарковський у своїх фільмах беручи літературних персонажів це – суб”єктивне враження інтерпретатора, позбавлене універсальності, але не позбавлене змісту. Читаючи книгу, чи дивлячись фільм, потрібно мати добре розвинуте естетичне відчуття, щоб отримати повне задоволення від сприйнятого. Потрібно самому мати зерно таланту, бо як посереднє зможе осягнути геніальне???

ἀνδρόγυνος

Чи задумувались ви коли небудь чому Бог створив людину як чоловіка та жінку???  Два такі різні та безкінечно суперечливі начала. Чому чоловікові потрібно зажди рухатись вперед, досягати більшого, відчувати потребу піклуватись про когось, а жінці тривожно та самотньо, коли біля неї немає чоловіка? Тому що один без одного, окремо, кожен з них – лише половина людської істоти.

Бог створив людину на свій образ та подобу, як чоловіка та жінку і окремо ми не здатні у повноті відображати Божу природу в собі, виявляти Його характеристики. Ми не можемо бути окремо, ми не маємо сенсу самі по собі, як порожня чаша й вода, яка виливається в нікуди.

 Так, ми можемо існувати автономно один без одного,пізнавати, відчувати світ, творити, але виконати заповідь Христову, любити жертовною любовю в абсолютній мірі, віддавати всього себе, ми можемо лише у шлюбі – абсолютному єднанні двох людських істот. Багато чоловіків не в стані осягнути жінку такою, як вона є у всій її жіночності та красі, не дивляться на неї, як на Боже творіння, а просто бачать в жінках задоволення власних емоційних та фізіологічних потреб. На чоловіка покладена грандіозна відповідальність, допомагати жінці розвинути ті Божі характеристики, які чоловіки не здатні розвинути в собі в такій мірі, як це може жінка. Бог створив чоловіка сильним та відважним і без люблячої половинки, яка поряд він теж не може реалізовуватись як чоловік, брати відповідальність за свою кохану, за суспільство, за державу, торбуватись про їжу та достаток, відчувати повагу та те, що він потрібний.

В своєму єднанні з протилежною статтю, ми стаємо непереможні та безсмертні і знаходимо незбагненний сенс свого існування – народження нового життя. Це – грандіозна місія покладена на людських синів та дочок, виконуючи яку, ми долучаємось до Божої таємниці.
«Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога» (1Кор.11,11-12).

На образ і подобу Божу

     Поділившись радістю існування,  Бог створив людину , яка стала вінцем Його творіння. За своїми характеристиками та якостями  вона мала ВІДОБРАЖАТИ  Бога на землі, бути подібною до Нього:«Створімо людину за образом Нашим» (Буття 1:26). Подібність до Бога перш за все стосується духовної схожості. Це ставить людину вище від тваринного світу, дає можливість виявляти Божі вічні атрибути (любов, розум, праведність, справедливість, добрість), виявляти Його Єство у всесвіті на землі. Подоба Божа полягає в можливості уподібнюватися своєму Творцеві через добродійне (якісне) життя. Сам Бог є найдосконаліше і найвище Добро, і людина повинна бути схожа на свого Творця.

     Бог заклав у людину здатність до всіх видів пізнання – інтелектуального, розумового, чуттєвого, художньо-естетичного (пізнання і розрізнення краси), етичного (можливість розпізнавати добре та лихе), самопізнання (пошук свого покликання, виявлення талантів).   Створивши ВСЕСВІТ, Бог також заклав в  людину і творчі (креативні) здатності: створювати мистецтво, культуру, технології. І найважливіша риса Божественного в людині –  ВІЛЬНА ВОЛЯ, через яку людина має здатність до самовизначення, володіє добровільним  не примусовим хотінням («я хочу»), але з розумінням того, що з зростанням свободи зростає і відповідальність! Бог вільний, і людина, створена Богом, отримує від Нього цю здатність вибирати. Звичайно, свобода людини не абсолютна, а обмежена у часі, просторі, абсолютною є тільки свобода Бога.

     Адам був створений  досконалим,  праведним, невинним творінням, мав здатність до рефлексивної діяльності, здатність відчувати,  підтримувати зв’язок  з Творцем, а також, як Бог,  користувався свободою вибору. Бог настільки цінував індивідуальну свободу Адама, що дав йому можливість зробити неправильний  вибір.

     Попри те, що Адаму було дане праведне єство, Він  зробив невірний вибір, проявивши непослух до Бога. Вчинивши так, він спотворив Божий образ у собі, і передав це всім своїм нащадкам, включаючи нас “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили.” (Римлянам 5:12). Зараз люди частково  несуть  у собі образ Божий,  але через свої гріхи є духовно мертві та не в змозі повноцінно являти Божу Славу на землі та виконувати свого початкового призначення. Ця неспроможність проявляється у всіх сферах людського буття.

Через свою премудрість і велику любов до свого творіння завдяки жертві Христа, Бог відновлює в нас Свій початковий образ, відтворюючи “нового чоловіка” дає можливість жити на образ і подобу Божу, якщо ми довіряємо Йому своє життя.

         “Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму  і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди “.
( Ефесян 4:20-24)

Псалом 72:23-25

Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю,
 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!
 Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!”

Слова які пронизують все тіло, розум, спустошують свідомість.  Для псалмоспівця найбільшою цінністю є сам Бог, який близько, “держить за правицю”, “водить порадою”, з Якого витікає ВСЕ.

Сучасному секуляризованому  суспільству, яке довгі століття розвивалося під впливом агностичних та деїстичних ідей, не те, що мати Бога за цінність, а й  важко формувати цінності виходячи з Бога –  Самого по Собі Цінності. НАм здається, що Бог далеко, що ВІн пасивний спостерігач, який створив фізичні, духовні закони та відлучився, сів на хмарку і чекає невідомо чого.

Допускаючи впливи на формування своїх цінностей, ми орієнтуємся на те, що  мінливе, те, що проходить, на те, що відносне – (гроші, кар”єра, влада і т.д).  Ці всі речі нам потрібні в тій, чи іншій мірі, щоб якось функціонувати в соціумі, але ми забули, про Джерело всіх благ, про Того, Хто це все нам дає.  Наше серце спрямоване не на досягнення Бога, який пообіцяв про нас турбуватись та дати все необхідне, а досягнення тих речей, які без Бога не є цінністю, а тільки засобом існування. Ми забули про Божі обіцянки, про те, що ми тут приходьки, що наша батьківщина НЕБО.

Ідея цих рядків в тому, щоб ми жили вже тут, на землі, як на небі, жили тією метафізичною реальністю, перспективою, яку Бог приготував для нас там,маючи за онову життя, мислення, цінність -Абсолют, крім якого нам на землі більше не треба нічого

Своїм поглядом Ти  розбила мене,

Кожного ранку прокинувшись, згадую тебе

Все, що в мене є – ілюзія любові,

Можливо просто жалію я себе,

Руки розбиваючи до крові.

Коли ти пішла – стало пусто,

День за днем усвідомлюю, що тебе немає Поряд,

що втрачаю тебе, напевне вже втратив, пізно…

Пізно міняти, хочу кричати – «залиш тільки погляд» ,звісно,

бути самотнім – така моя доля…..

Мабуть не знаю я тебе,

ти загадкова,різна неповторна

і тільки лиш обманюю себе,

бажаючи збагнути глибочінь бездонну,

В твоїх очах, у сутності твоїй яскравій.

Мені Достатньо просто знати, що ти є,

Десь розмальовуєш пелюстки на причалі,

Що серце радуєш не тільки вже моє,

Що ти щаслива десь на крилах небокраю….

Дружба

Сенека приветствует Луцилия!  Ты пишешь, что письма для передачи мне отдал другу, а потом предупреждаешь, чтобы не всем, тебя касающимся, я с ним делился, потому что и сам ты не имеешь обыкновения делать так. Выходит, в одном письме ты и признаешь, и не признаешь его своим другом. Ладно еще, если ты употребил это слово как расхожее и назвал его “другом” так же, как всех соискателей на выборах мы называем “доблестными мужами”, или как встречного если не можем припомнить его имени, приветствуем обращением “господин”.  Но если ты кого-нибудь считаешь другом и при этом не веришь ему, как самому себе, значит, ты заблуждаешься и не ведаешь, что есть истинная дружба. Во всем старайся разобраться вместе с другом, но прежде разберись в нем самом. Подружившись, доверяй, суди же до того, как подружился. Кто вопреки наставлению Феофраста судит, полюбив, вместо того, чтобы любить, составив суждение”, те путают, что должно делать раньше, что позже. Долго думай, стоит ли становиться другом тому или этому, но решившись, принимай друга всей душой и говори с ним так же смело, как с собою самим.  Живи так, чтобы и себе самому не приводилось признаваться в чем-нибудь, чего нельзя доверить даже врагу. но раз есть вещи, которые принято держать в тайне, делись лишь с другом всеми заботами, всеми мыслями. Будешь считать его верным – верным и сделаешь. Нередко учат обману тем, что обмана боятся, и подозрениями дают право быть вероломным. Почему не могу я произнести те или иные слова в присутствии друга? Почему мне не думать, что в его присутствии я все равно что наедине с собой?  Одни первому встречному рассказывают о том, что можно поведать только другу, и всякому, лишь бы он слушал, выкладывают все, что у них накипело. Другом боязно, чтобы и самые близкие что-нибудь о них знали; эти, если бы могли, сами себе не доверяли бы, потому они и держат все про себя. Делать не следует ни так, ни этак: ведь порок – и верить всем, и никому не верить, только, я сказал бы, первый порок благороднее, второй – безопаснее. Точно так же порицанья заслуживают и те, что всегда обеспокоены, и те, что всегда спокойны. Ведь и страсть к суете признак не деятельного, но мятущегося в постоянном возбуждении духа, и привычка считать каждое движение тягостным – признак не безмятежности, но изнеженности и распущенности.  Поэтому удержи в душе слова, которые вычитал я у Помпония: “Некоторые до того забились во тьму, что неясно видят все освещенное”. Все должно сочетаться: и любителю покоя
нужно действовать, и деятельному – побыть в покое. Спроси совета у природы: она скажет тебе, что создала и день и ночь. Будь здоров.

                         Сенека. Моральні листи до Луцилія

«Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені»


        Щоб повірити в Христа, треба починати з приниження. Ісус Христос в приниженні, простолюдин, народжений простою жінкою, син теслі, рідня інших простих людей з нижчих класів, який до того ж (що підливає масла у вогонь) називав себе Богом. Ісус Христос в приниженні сказав ці слова. І жодного слова Христа, ні єдиного слова не маєш ти права приймати, не може бути в тебе нічого спільного з Ним, якщо ти не зживешся з Ним в його приниженні настільки, що станеш абсолютно в положення Його сучасників, яких Він остерігав: “Блажен, хто не буде мати спокуси в мені” Матвія 11:6. Ти не вправі прийняти слів Христа і звільнитися від нього брехнею, не вправі прийняти слова Христа і перетворити Його в фантастичну істоту,говорячи про нього, буквально не відаючи, про що говориш. Їх сказав простий бідний чоловік, який мав дванадцять учнів з нижчих верств народу, що був довгий час предметом цікавості, а пізніше перебував у спілкуванні лише з грішниками і митниками, прокаженими і божевільними, бо кожному, скориставшись його допомогою, загрожувало позбавлення доброго імені, життя , майна або у всякому разі відлучення від синагоги. І ось така людина сказала: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”. Будь ти глухий і сліпий, і хромий, і вражений проказою і т. д, будь ти, чого ще не було, не чувано й не бачено, вмістилищем усіх людських нещасть, і будь Він в стані чудом допомогти тобі, – все-таки можливо, що ти (і це буде цілком по-людськи) більше всіх цих страждань побоявся б кари, накладеної за прийняття допомоги від Нього, кари, що складалася б  в відлученні від спілкування з іншими людьми, у загальному презирстві, зневажанні день у день, мабуть навіть у позбавленні життя. З твого боку було б цілком по-людськи міркувати так: « Ні, дякую; краще вже залишатися глухим і т. д., чим заплатити за допомогу такою ціною.”Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”, – гукає Він, відкриваючи свої обійми. О, якщо це говорить людина в шовку, звучним, повним приємності голосом, слухати якого і приємно і втішно, якщо так говорить король в пурпурі та короні, у якого повні руки дарів, то, чи не так, в цьому є сенс? Але який би сенс ти не надавав цьому, одне безсумнівно, що це не християнство, а щось прямо протилежне, що йде врозріз християнству, бо згадай кличе. І тепер сам поміркуй, ти вправі це зробити, але взагалі люди не вправі робити те, що так часто роблять, – обманюють себе самих; поміркуй сам, наскільки привабливий заклик людини до якої біжить всякий, в кому є крапелька розуму, кому є ще що втратити в житті; наскільки заманливо, якщо така людина – так це до того безглуздо і шалено, що не знаєш, сміятися чи плакати над цим, – якщо така людина говорить слова, яких безумовно найменше можна було очікувати від нього. Скажи б Він: прийдіть до мене і допоможіть мені, або: “залиште мене з миром”, або: “пощадіть мене”, або гордо: “я зневажаю всіх вас”, – це було б ще зрозуміло, але Він просто каже: “прийдіть до Мене”. І кого Він кличе до того ж? Всіх тих, хто працює і обтяжених – наче цим людям мало тих бід, якими вони обтяжені, щоб вони ще звалили собі на плечі всі наслідки спілкування з Ним. І в довершення Він ще додає: “Я заспокою вас”. Цього тільки бракувало. Він хоче допомогти їм. О, я готовий сказати, що найбільш добродушний насмішник з його сучасників міг би на це сказати: “Ну, що стосується цього – краще б Йому перестати піклуватися; хотіти допомогти іншим, коли сам в такому положенні”. Це все одно, якщо б жебрак заявив в міліцію, що його обікрали. Однакове протиріччя, якщо той, хто сам більше всіх потребує допомоги, пропонує її іншим. Так, з людської точки зору це божевільне протиріччя, що людині, якій буквально схилити голови ніде, про якого говорили презирливо: це – людина!, Волає: «прийдіть до мене, всі стражденні, я вам допоможу». Випробовуй ж себе, ти вправі це зробити, маєш право випробувати самого себе, навпаки вправі, не піддавши себе випробуванню, дати іншим обманути тебе, чи сам себе обманути, ніби ти християнин. Отже, випробуй себе; що, якби ти жив одночасно з Ним?  Правда, Він, на жаль, говорив, що Він – Бог. Так говорив не один божевільний, а сучасники міркували: “Він блюзнір”. Так, ось чому і оголошена була кара за прийняття допомоги від Нього; в тому-то й вилилися Богобоязливі піклування існуючого ладу і громадської думки, щоб ніхто не був введений в оману; Його переслідували зі страху Божого. І перш ніж вдатися до його допомоги, треба подумати, уявити собі, що цим накликає на себе не тільки людську кару, але – подумай про це гарненько – і гнів Божий, так як кара людська є карою Божою. Богохульник, кличе: Прийдіть же до Нього , усі струджені та обтяжені. Чи не правда, тут нема чого поспішати, тут є через що призупинитися, так, до речі, звернути в сторону. І якби ти, будучи Його сучасником, не побажав таким чином втекти в бік або, перебуваючи членом нинішньої християнської громади, не захотів таким шляхом стати християнином, то тебе чекала б жахлива зупинка.

Християнська громада спотворила християнство, сама того не усвідомлюючи, з цього прямий висновок: єдине, що залишається зробити, це спробувати ввести християнство в християнську громаду.

True life

За щоденними турботами ми перестаємо помічати небо над нами, шепіт листя, красу природи, яка нас оточує. Гонячись за тим, щоб “бути першим” перестаємо бачити щиру дитячу посмішку. В земній марноті наше серце черствіє, ми забули, що таке милосердя і тепер без жодного докору проходимо повз стареньку бабусю, яка просить на хліб. Ми розучились СПІВЧУВАТИ, бачити в іншому себе, крокуючи по трупах до вершини “власного егоїзму”. Молодечий запал спонукує підкоряти вершини не розібравшись з маршрутом. Ідучи без орієнтиру,  легко заблукати і коли ти раптово опиняєшся на тому самому місці звідки почав, розумієш, що для щастя потрібно зовсім мало: не суспільне визнання, зіркова слава, матеріальний статок, а просто –  пізнання Його. І коли ти переживаєш акт єднання з творцем, ВСЕ втрачає значення. Залишаються тільки ВІН і ти. Ось –  це  справжнє щастя, що робить тебе ЛЮДИНОЮ, що дає тобі можливість сприймати світ у всій повноті, осягати життя у всіх його проявах.

Блог на WordPress.com .

Up ↑