Щоб повірити в Христа, треба починати з приниження. Ісус Христос в приниженні, простолюдин, народжений простою жінкою, син теслі, рідня інших простих людей з нижчих класів, який до того ж (що підливає масла у вогонь) називав себе Богом. Ісус Христос в приниженні сказав ці слова. І жодного слова Христа, ні єдиного слова не маєш ти права приймати, не може бути в тебе нічого спільного з Ним, якщо ти не зживешся з Ним в його приниженні настільки, що станеш абсолютно в положення Його сучасників, яких Він остерігав: “Блажен, хто не буде мати спокуси в мені” Матвія 11:6. Ти не вправі прийняти слів Христа і звільнитися від нього брехнею, не вправі прийняти слова Христа і перетворити Його в фантастичну істоту,говорячи про нього, буквально не відаючи, про що говориш. Їх сказав простий бідний чоловік, який мав дванадцять учнів з нижчих верств народу, що був довгий час предметом цікавості, а пізніше перебував у спілкуванні лише з грішниками і митниками, прокаженими і божевільними, бо кожному, скориставшись його допомогою, загрожувало позбавлення доброго імені, життя , майна або у всякому разі відлучення від синагоги. І ось така людина сказала: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”. Будь ти глухий і сліпий, і хромий, і вражений проказою і т. д, будь ти, чого ще не було, не чувано й не бачено, вмістилищем усіх людських нещасть, і будь Він в стані чудом допомогти тобі, – все-таки можливо, що ти (і це буде цілком по-людськи) більше всіх цих страждань побоявся б кари, накладеної за прийняття допомоги від Нього, кари, що складалася б в відлученні від спілкування з іншими людьми, у загальному презирстві, зневажанні день у день, мабуть навіть у позбавленні життя. З твого боку було б цілком по-людськи міркувати так: « Ні, дякую; краще вже залишатися глухим і т. д., чим заплатити за допомогу такою ціною.”Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені”, – гукає Він, відкриваючи свої обійми. О, якщо це говорить людина в шовку, звучним, повним приємності голосом, слухати якого і приємно і втішно, якщо так говорить король в пурпурі та короні, у якого повні руки дарів, то, чи не так, в цьому є сенс? Але який би сенс ти не надавав цьому, одне безсумнівно, що це не християнство, а щось прямо протилежне, що йде врозріз християнству, бо згадай кличе. І тепер сам поміркуй, ти вправі це зробити, але взагалі люди не вправі робити те, що так часто роблять, – обманюють себе самих; поміркуй сам, наскільки привабливий заклик людини до якої біжить всякий, в кому є крапелька розуму, кому є ще що втратити в житті; наскільки заманливо, якщо така людина – так це до того безглуздо і шалено, що не знаєш, сміятися чи плакати над цим, – якщо така людина говорить слова, яких безумовно найменше можна було очікувати від нього. Скажи б Він: прийдіть до мене і допоможіть мені, або: “залиште мене з миром”, або: “пощадіть мене”, або гордо: “я зневажаю всіх вас”, – це було б ще зрозуміло, але Він просто каже: “прийдіть до Мене”. І кого Він кличе до того ж? Всіх тих, хто працює і обтяжених – наче цим людям мало тих бід, якими вони обтяжені, щоб вони ще звалили собі на плечі всі наслідки спілкування з Ним. І в довершення Він ще додає: “Я заспокою вас”. Цього тільки бракувало. Він хоче допомогти їм. О, я готовий сказати, що найбільш добродушний насмішник з його сучасників міг би на це сказати: “Ну, що стосується цього – краще б Йому перестати піклуватися; хотіти допомогти іншим, коли сам в такому положенні”. Це все одно, якщо б жебрак заявив в міліцію, що його обікрали. Однакове протиріччя, якщо той, хто сам більше всіх потребує допомоги, пропонує її іншим. Так, з людської точки зору це божевільне протиріччя, що людині, якій буквально схилити голови ніде, про якого говорили презирливо: це – людина!, Волає: «прийдіть до мене, всі стражденні, я вам допоможу». Випробовуй ж себе, ти вправі це зробити, маєш право випробувати самого себе, навпаки вправі, не піддавши себе випробуванню, дати іншим обманути тебе, чи сам себе обманути, ніби ти християнин. Отже, випробуй себе; що, якби ти жив одночасно з Ним? Правда, Він, на жаль, говорив, що Він – Бог. Так говорив не один божевільний, а сучасники міркували: “Він блюзнір”. Так, ось чому і оголошена була кара за прийняття допомоги від Нього; в тому-то й вилилися Богобоязливі піклування існуючого ладу і громадської думки, щоб ніхто не був введений в оману; Його переслідували зі страху Божого. І перш ніж вдатися до його допомоги, треба подумати, уявити собі, що цим накликає на себе не тільки людську кару, але – подумай про це гарненько – і гнів Божий, так як кара людська є карою Божою. Богохульник, кличе: Прийдіть же до Нього , усі струджені та обтяжені. Чи не правда, тут нема чого поспішати, тут є через що призупинитися, так, до речі, звернути в сторону. І якби ти, будучи Його сучасником, не побажав таким чином втекти в бік або, перебуваючи членом нинішньої християнської громади, не захотів таким шляхом стати християнином, то тебе чекала б жахлива зупинка.
Християнська громада спотворила християнство, сама того не усвідомлюючи, з цього прямий висновок: єдине, що залишається зробити, це спробувати ввести християнство в християнську громаду.
